Занадто нав’язливі продавці-консультанти, говорите? У мене чомусь абсолютно зворотна ситуація. Забігаю як-то в магазинчик — терміново потрібна сетевушка. Дівчинка-тінейджер з навушником у вусі ліниво жує жуйку.
— Дівчина, у вас мережеві карти є?
— А? (Виймає навушник з вуха.)
— Мережеві карти є?
— Які?
— Ну, Ethernet-адаптери які. (Як їх по-іншому ще назвати?)
— Ні. (Вставляє навушник у вухо.)
Розвертаюся, йду, але раптом краєм ока помічаю серед численних коробочок логотип D-Link. Повертаюся.
— Як же немає, якщо є?
— А? (Виймає навушник з вуха.)
Вже починаю втрачати терпіння.
— Є.
— Де?
— Ось, — показую пальцем.
— А!
Дістає картку, бере гроші, вставляє навушник у вухо. Як у старому анекдоті: «Ти не будь дуже розумною, ти пальцем покажи».
