Зуб даю: до вас ні ногою

51

Гуляючи в неділю з собакою, широко позіхнула на морозі. Ввечері стала тихенько скиглити щелепу. До ранку на місці давно видаленого зуба утворилося ущільнення, ще через пару годин надуло здоровенний флюс. Відпросилася з роботи, записалася до стоматолога.

Зробили знімок (до речі, розчулює мене цей невеликий приробіток стоматологів — ніколи, ніколи не виходить знімок з першого разу! У всіх моїх знайомих одна і та ж історія: «Ой, не вийшло, стра-анно! Давайте ще разок!»), побачили, що зуб видалили дуже високопрофесійно: корені всі залишилися в щелепи. Вони почали гнити, при зевке я їх застудила, пішло запалення — ось звідки і флюс. Треба видаляти.

Треба — то треба. Роблять укол, рот онімів. Ну, в дорогу!

Прислухаюся до розмови лікаря з медсестрою. Чую, що відшаровують десну. За відчуттями в роті неприємно, але не боляче — наче бруд отскребают. Потім поміняли інструменти і давай тягнути корінь. І ось тут-то я зрозуміла, що татуювання на ребрах — повна фігня.

Я закричала. Відверто заволала, наскільки це можливо, коли у тебе в роті дві руки стоматолога і страшний інструмент. З очей бризнули сльози, при черговому русі лікаря я мимоволі схопила його за руки і відштовхнула від себе.

— Що ви робите? — кричать на мене.

— Мені боляче! — кричу я, захлинаючись сльозами. Відчуття такі, ніби знеболювання немає взагалі.

— Так не може бути, що боляче! Ми відшарування зробили — не боляче було, а це найнеприємніше.

— Я що, буду придумувати? Мені правда дуже боляче!

З кислою міною зробили другий укол, почали витягати знову. Тепер вже не боляче, відчуттів у роті взагалі мало. У процесі роботи з’ясовується, що є патологія: один корінь зрісся з щелепою. От цікаво, чи пережила б я його видалення без другого уколу?

Коли нещасливий зуб був видалений, лікар став заповнювати картку, пояснюючи мені догляд за роздовбаною десною, в кінці додавши:

— І взагалі, знаєте, у нас так себе не ведуть! У нас тут і інші люди приходять, а ви кричите! Наступного разу ми вас виженемо.

Так ось, любий доктор! Для початку — закривайте двері в кабінет. У вас від вхідних дверей в клініку до кабінету — короткий прямий коридор, все, що потрапляє з вулиці, летить прямо мені в рот. По-друге, не жопьте знеболення. Якщо я кажу, що мені боляче, це означає, що мені боляче. Робіть другий укол. Ви не безкоштовно поліклініка, де потрібно заощаджувати кожну краплю. Ну, і по-третє — я плачу вам гроші, причому не торгуючись, а рівно за рахунком. І хто ще кого вижене — я б посперечалася. У мене є вибір не тільки лікарів, але і клінік, я сама вирішую, куди нести свої кровні. Не подобається мене лікувати — так будь ласка, знайду іншого. І до вас, мабуть, більше не піду.