За трьома кордонами

32

Хочете відпочити, з’їздити в гості? У вас відрядження в іншому місті? Покладіть у валізу моток міцних нервів. Як показує практика, вони вам знадобляться і в дорозі, і в кінцевому пункті призначення. І якщо в дорозі може і повезти (адже бувають хороший транспорт, адекватні попутники і провідники), то на вокзалі без залізних нервів — нікуди.

Першим ділом, як зграйка піраній, на мене зазвичай накидаються носії. Їм-то все одно, що у мене одна сумка, що виглядаю я, як і личить середнього класу, досить скромно. Їх не зупиняє проста фраза: «Спасибі, не треба». Їх взагалі мало що зупиняє. Може, дефекти слухового апарату? Адже якщо я чітко і виразно вимовила: «Ні, не треба!» то який сенс знову перепитувати?

Як тільки вдається прорватися крізь цей кордон, відразу включаються в гру таксисти. Це просто щось! Це навіть не піраньї якісь- це просто акули. Я б ще зрозуміла, якби з VIP-вагону вийшла ділова леді, усипана коштовностями, або якийсь наївний іноземець. Але чому я? Знову ж таки, у таксистів проблеми з вухами або з головою? Чому, продираючись крізь натовп кричущих таксистів, недостатньо відповісти: «Ні, не треба»? Чому, як тільки я відмовляю одному, мене тут же перепитує його сусід? Я кажу голосно і виразно. Я вже готова повісити на себе плакат: «Донесу й сама доїду».

Я часто їжджу в гості до родичів. Коли-то були регулярні відрядження, так що до подібної поведінки я вже звикла і отбиваюсь на автоматі. Але цього року я нарешті вирвалася відпочити в Крим. І тут я зрозуміла, що настирливі носильники і нахабні таксисти — милі люди в порівнянні з охочими урвати побільше грошей кримчанами. Я, звичайно, співчуваю тим, для кого здача в оренду житла — єдине джерело доходу. Але громадяни, де ваш мозок? Невже ви думаєте, що я зніму у вас житло після фраз: «Ви зовсім не засмагли, така бліденька, прям сметана, напевно, тільки що приїхали? Вам потрібна квартира?» Ви дуже помиляєтеся. Яке вашу матір, вам справа до того, як я виглядаю і наскільки засмагла? Чому просто не запитати, чи мені потрібна квартира? Ні, ці бабусі розкажуть вам свою думку в щоб те не стало.

Перший раз я зіткнулася з подібним, стоячи біля табло, на яких видивлялася свій відправляється поїзд. До мене подвалила бабуся і хвилин п’ять розповідала, яка мила кімнатка у неї в селі здається. Я кілька разів повторила, що я вже їду. У відповідь знову почула скривджене: «Але ти ж не засмагла зовсім!» Мабуть, тітонька думала, що я обманюю. Перетравивши інформацію, що за місцевими мірками я бліда, хоча для мене самої це межа, я поїхала додому. Потім чоловікові нарешті дали відпустку, і ми махнули на тиждень до знайомих в Гурзуф. Знову все повторилося, і я подумала, що мене вже нічим не можна здивувати. Як я помилялася! От поясніть мені логіку людей, які регулярно пропонували мені житло, коли я гуляла по набережній або стояла в черзі за виноградом? У підсумку ми почали на чергову пропозицію зняти кімнату пропонувати доплатити нам. Чому бабусі ображалися.