Як молода пара імя своїй дитині вибирала. Сміх та й годі

13


Є у мене знайомий на ім’я Раміль, разом працюємо з ним. У минулому році одружився на Наташі (бухгалтером у нас на фірмі працює). Ну і недавно у них в сім’ї дитина з’явився хлопчик.
Стали вони, загалом, думати-гадати, як його назвати. Купу імен перебрали: нічого не подобається.
Тут раптом Наташа згадала, що її прадіда Євгеном звали, і твердо вирішила назвати сина на його честь.
Але не тут –то було. Раміль категорично відмовився називати свого спадкоємця Євгеном, причому обурювався так, що ніхто не міг зрозуміти, в чому ж справа:
— Мого сина на Е називати не буду! — всім навколо рішуче заявляв Раміль.
Ну, природно, дружина питає у нього: «Чому раптом така категоричність?»
На що Раміль наводить дуже вагомий, на його погляд, аргумент:
— Дивись: прізвище у мене на «Х» починається, ім’я — на «Р», так?
— Так, — дивуючись, відповідає Наташа.
— А якщо ми сина з тобою Євгеном назвемо, ініціали то у нього будуть «ХЕР», розумієш?
Проти такого аргументу хіба посперечаєшся? Загалом, довелося шукати інше ім’я. Зупинилися на Артура. Все ж «ХАР» куди краще, ніж «ХЕР».