Ябеда-корябеда, солоний огірок

119

Я намагаюся бути адекватним батьком. Тобто я не сильно лаю дитину за погані оцінки, за можливості проводжу з ним всі свята і вихідні, їжджу на змагання та концерти, намагаюся цікавитися його взаєминами з однокласниками, воджу його з цими самими однокласниками в кіно і на природу, навіть іноді проявляю ініціативу на батьківських зборах. Ось ініціатива-то мене і губить. Бо класна керівниця, виявивши, що мені небайдужа навчання сина, стала мене форменим чином діставати. Коли вона просить принести гроші в батьківський комітет, я ставлюся з розумінням. Коли вона просить допомогти розважити дітей, я допомагаю. Коли просить провести захід, я проводжу і навіть надаю їй для сайту школи фотозвіт. Але тепер вона мені регулярно зводить наклепи на сина і його друзів. Так-так, як у дитинстві: «Щас піду твоїй мамі розповім!»

Історична довідка: сину скоро 14 років. АркаЕкшн Гайдар в його віці був прийнятий в Комуністичну партію і воював у Червоній Армії, Валя Котик в 14 років щосили воював з фашистами і став наймолодшим Героєм Радянського Союзу, Олександр Македонський у 16-річному віці залишився за царя Македонії… В 14 років нормальна дитина має бути цілком дорослим, і спілкуватися з ним як з дорослим. Багато проблем можна вирішувати, не залучаючи маму і тата. Але не так вважає наша класна дама. І добре б вона скаржилася на невідвідування уроків, погані оцінки, невивчені уроки. Не-е-ет, тут з неї нічого кліщами не витягнеш. Вона скаржиться на поведінку, вимагає вжити заходів, істерично кричить і вимагає негайного відплати.

Запис у щоденнику: «Постійно розмовляє на уроці! Прийміть заходи!» Хотіла написати: «П#$&@лей дали, більше не буде!» Стрималася — а дарма…

Уявіть собі: дзвінок, беру телефон. Чую істеричні крики, крізь які розумію, що це класна керівниця. Прислухаюся. Думаю, що ж сталося, починаю хвилюватися. Виявляється, моя дитина разом з групою товаришів злісно хуліганив і знущався над однокласником. Так як вона кричала, я думала, що мій син вже когось убив з особливою жорстокістю. Крізь крики прорвалося: «Обливав водою! Прийміть заходи! Не доводьте до великих проблем!» Подумала, що обливав відрами на морозі, як генерала Карбишева, тому-то вона так і репетує… Виявилося, набирав воду з фонтанчика в рот і бризкав на однокласника. Обіцяла вжити заходів, посміялася і забула.

Знову дзвінок, знову вона. Кричить… Що? «Попродірявлював стелю самострілом. Викликали до директора. Директор в люті! Прийміть заходи!» Питаю: скільки стельових плиток треба замінити? Які, у кого уточнити? «Нічого не треба, покарайте його, і нехай він покається в кабінеті у директора!» Що, вибачте, зробить?.. Три дні дзвонила, кожен раз я їй обіцяла, що приблизно покараю паршивца, выверну і высушу. Співробітники лежали на підлозі від сміху. Дитина сам сходив до директора, вибачився, запитав, що треба полагодити, і спокійно пішов.

А ось тепер знову сиджу і чекаю дзвінка. Причина — ну дуже поважна, порушення — ну дуже страшне. Якийсь вручення паспортів якимось дітям в якійсь сусідній школі. Туди має намір приїхати губернатор, і велено було зігнати учнів навколишніх шкіл. Класна керівниця зателефонувала мені за чотири години до передбачуваного заходу. Мабуть, я мала на крилах ночі прилетіти в школу і палицею загнати сина на цю багатообіцяючу зустріч. Але вона не врахувала, що крім школи мене ще турбують і спортивні успіхи сина. А тому я сказала йому збиратися і йти на секцію дзюдо. Президентський, між іншим, вид спорту, олімпійський. Обласні змагання на носі…

А сьогодні син сказав, що вона верещала, як кажан, змусила написати пояснювальну записку, обіцяла зателефонувати всім батькам, щоб вони покарали всіх утікачів. Велів чекати дзвінка.

Я все придумала: як тільки подзвонить, я їй скажу, що, мовляв, показова порка пройшла в під’їзді у присутності сусідів по сходовому майданчику, надерли дупу, клеймо «раб» на жопу поставили. Сусіди знімали на телефон і вже виклали на Ютуб. Може, тоді вона від мене відстане?