Цього ж годину

65

Працював в юності мережевим адміністратором в комп’ютерному клубі. Одного разу заходить до нас хлопець, бере на годинку машину з іграми та інтернетом, а хвилин через п’ять з’являється дама з сином:

— У вас мій другий син грає, посадіть другого теж на годину, але так, щоб вони закінчили одночасно!

Гальмую, міркую. Як можна посадити другого сынулю на годину, та ще щоб вони одночасно закінчили, якщо перший вже сім хвилин там сидить? Повідомляю, що це неможливо. Дама починає загрожувати смертними карами і наступними муками в пеклі, після чого сміливо чеше до начальства.

Мій начальник, швидко зрозумівши, що сперечатися з жінкою марно, з хитрим виглядом садить другого нащадка на 53 хвилини. Підморгуючи мені, бос голосно говорить, що позбавить премії і взагалі звільнить за раздолбайство. Я роблю переляканий вигляд і продовжую працювати. Дама, задоволено подивившись на сцену покарання недбайливого співробітника, прорікає:

— Так тобі й треба, вважати учись! Понабирали всяких.

Ледве стримався, щоб не заіржати в обличчя.