Третя світова війна, яка так і не почалася: російський десант в Косово

18


Двадцять років тому, в ніч з 11 на 12 червня, відбувся знаменитий «кидок на Приштину» — шестисоткилометровый рейд в Косово російських десантників і захоплення аеродрому Слатіна.
За минулі двадцять років операція російських десантників обросла безліччю легенд, про неї знімали фільми, писали книги. Хоча з чисто військової точки зору вона очікуваного результату не принесла, а ефект від її проведення був, швидше, моральний. В Росії і російської армії ще не забули гіркоти першої чеченської кампанії, а кидок на Приштину зміг в якійсь мірі продемонструвати наявність у нашої країни мобільних і здатних діяти вельми оперативно підрозділів.
Складно пояснити навіщо, але у вищих ешелонах влади навесні 1999 року (в розпал агресії НАТО проти Югославії) вирішили показати натовським «партнерам», що Росію рано списувати з рахунків, і що країна має свою думку щодо югославських подій, з яким треба рахуватися. Ось чому базувався в Боснії і Герцеговині зведений батальйон російських десантників-миротворців отримав наказ з самого «верху» увійти в Косово і зайняти приштинский аеропорт Слатіна. Цей аеропорт був єдиним у тих краях, здатним приймати більшість типів літаків, включаючи військово-транспортні. В перспективі, якщо заняття Слатини призвело б до конфлікту Росії і НАТО, планувалося перекинути в Косово дивізії ВДВ і військову техніку.
Правда, в Кремлі забули, що часи СРСР пройшли і що перекинути дивізію і навіть батальйон повітрям неможливо, так як Югославію на той момент оточували з усіх боків країни НАТО, які однозначно не дозволили б проліт російським літакам через свій повітряний простір. Та й за тотального панування в повітрі авіації НАТО це зробити було б нереально. В ніч з 11 на 12 червня 1999 року двісті російських миротворців вирушили в шестисоткилометровый марш-кидок до Приштини. З протилежного боку, з Македонії, до Пріштіні рушила колона англійської бронетехніки на чолі з британським генералом Майклом Джексоном, командувачем силами НАТО на Балканах.
Третья мировая война, которая так и не началась: российский десант в Косово
Цю гонку виграли російські десантники, які в дві години ранку увійшли в Пріштіну, а в сім годин ранку зайняли аеропорт Слатіна. Англійці підійшли до аеропорту через чотири години і були чимало здивовані, побачивши на злітному полі російські бронетранспортери і вантажівки. Британці під керівництвом генерала Джексона спробували в’їхати на територію аеропорту, але десантники не пустили їх під загрозою застосування зброї. Назрівав конфлікт, проте генерал Джексон не став форсувати події, обмежившись лише оточенням аеропорту і вступивши в переговори з російськими офіцерами на чолі з генерал-полковником Віктором Заварзін.
Варто зазначити, що у разі конфлікту, озброєні легкою зброєю десантники навряд чи змогли б довго утримувати аеропорт, так як англійці переважали їх чисельно, мали танки і ударні вертольоти. В разі чого, їм на поміч могла прийти штурмова авіація НАТО, так що шанси на успішне протистояння з натовськими військами у наших миротворців були мінімальні. На допомогу з Росії теж можна було не розраховувати, з описаних вище причин.
Генерал Джексон це чудово розумів, тому вирішив взяти десантників «змором» і дипломатією. У миротворців незабаром банально почали закінчуватися продукти і вода, за останній довелося звертатися до англійців. Тим часом у Кремлі гарячі голови охололи і більше не виявляли бажання вступити в конфронтацію з НАТО. В результаті переговорів було прийнято рішення залишити аеропорт Слатіна під спільним російсько-натовських контролем, і вже в жовтні того ж року аеропорт почав відправляти перші пасажирські рейси. Аеродромом також безперешкодно користувалася військово-транспортна авіація НАТО.
Третья мировая война, которая так и не началась: российский десант в Косово
Угорщина і Болгарія, раніше закрили для російських військово-транспортних літаків свій повітряний простір, пропустила кілька літаків з продуктами і матеріалами для облаштування миротворчого батальйону, який перебував у Косово до 2003 року, після чого був виведений.
Таким чином, «кидок на Приштину» не привів до якихось позитивних результатів як для Югославії, так і для Росії, разом з тим заняття аеропорту не стало і серйозним приводом для конфлікту Росії з НАТО. У ті роки президента Єльцина сприймали на Заході як договороздатного і «рукопожатного» партнера, який практично завжди йшов на поступки, тому на російських десантників у Пріштіні просто закрили очі, прекрасно розуміючи, що заняття аеропорту Слатіна — це всього лише спроба Росії добре виглядати в поганій ситуації. До того часу Югославія, союзник Росії, беззастережно програла війну з НАТО, і треба було якось підсолодити гірку пілюлю. Грубо говорячи, західні лідери дивацтво президента не сприйняли всерйоз, прекрасно розуміючи, що ситуація все одно складається в їх користь і вони своє все одно отримають. Так згодом і вийшло.
Разом з тим, російським десантникам є чим пишатися: вони поставлений наказ виконали і не їх вина, що результати марш-кидка були зведені нанівець політиками. Можна не сумніватися, що якби дійшло до збройного зіткнення з англійцями, російська крилата піхота стояла б до кінця і в черговий раз обезсмертила б російське зброю.