Тимурчик + Дашенька

33

Я утримую маленький фотосалончик в спальному районі міста. Працюю і оператором, і директором, і прибиральницею. Історію я хочу розповісти не про задолбавших клієнтів, а про дітей, яких з-за трьох шкіл у сусідніх дворах навколо мене дуже багато.

Вікно на моєму робочому місці закрито банером, і кожен, хто проходить повз школяр вважає своїм обов’язком стукнути по ньому, чиркнути маркером або кинути сніжок. Задовбали — слів немає, але не виходити на вулицю з-за кожного такого недоумка? Але всьому настає межа. Йду покурити і бачу, що на нещасний банері чорним маркером виведений номер асечкі, криве сердечко і підпис: «Дашуля».

Сідаю за комп, міняю в асьці свій нік на абстрактного Тимурчика, добавляюсь до Дашуле і починаю мила розмова. Призначаю побачення у того самого фотосалону, де за легендою Тимурчик і побачив номер Даринки, попередньо дізнавшись, якою вона буде курточці і шапочці, щоб не помилитися. Як я і очікувала, дівчинка років тринадцяти з’явилася в призначений час, до сліз була засмучена відсутністю Тимурчика і присутністю злої тітки, вручившей їй ганчірку і тримала за комір, поки витівки не були відмиті.

Відпустивши дівчинку, я ніби як розслабилася, але через півгодини Дашуля знову об’явилася — вже в компанії свого тата, який, бризкаючи слиною почав волати, що посадить мене за те, що я його доньку без всяких підстав змусила займатися тяжкою фізичною працею. Дещо як переорав мужика, я запитала у неї: а що, якби той самий Тимурчик виявився не мною, тьотьою, яку просто задолбали, а дяденькою-педофілом, наприклад? Мужик різко заткнувся, дав дочці ляпаса і мовчки пішов. Через кілька днів він приніс мені торт, сказав, що цей випадок відкрив йому очі на важливість виховання своєї дитини, і Дашуля тепер чужого майна не псує і з ким не знайомиться.