Справі час (потіха включена)

38

Задовбали непрохідною тупі особистості (як старшого покоління, так і молодшого) своїми коментарями з приводу моєї роботи. Я — інженер відділу контролю якості у великій компанії-розробника і видавця комп’ютерних ігор. Простіше кажучи, тестер.

Типова реакція школоты:

— Вау! Весь день граєш в ігри і отримуєш багато грошей! Круто-о-о!

Дітки, я не граю, а працюю. Це дві різні речі. За п’ять років трудового стажу в різних конторах я люто зненавидів ті ігри, над якими працював. По вісім годин в день возитися з іграми — вкрай виснажливо. А ще ж потрібно писати звіти, тест-кейси, чеклисты і багрепорты (російською та англійською).

Типова реакція старшого покоління:

— Дитя мале! Немає щоб знайти пристойну роботу — все в игрульки грається. Хто ж тебе годувати-то буде, а?

Господа з досвідом! Я сам себе взуваю, одягаю, годую і розважаю. Вистачає і на часті побачення (не в під’їздах з «ягою»), і на кілька недешевих хобі. Так, я живу з батьками, але при цьому чесно плачу свою третину від усіх витрат на квартиру.

Особливо вбив коментар врачихи в поліклініці, подписывавшей лікарняний:

— Сидите на шиї у батьків, лоби дорослі! У мене ось синок з двома вищими працює в банку менчер… мечнер… в банку, загалом!

Рідна моя коновалка в халаті, твій синочок в банку одержує максимум половину моєї зарплати. Не треба мене вчити.