Було це досить давно. Йшла в гості до друга, він попросив купити йому пачку «St. George». Заходжу в магазин совкового типу, за тютюновим прилавком неосяжна жінка відповідного виду.
— Здрастуйте! Будьте ласкаві пачку «St. George».
— Чого?
— Пачку «St. George», будь ласка.
— Я не розумію, покажіть.
Стенаю плечима, тицяю пальцем у вітрину. Обличчя продавщиці стає презирливо-хижим. З гордим виглядом вона запитує:
— Де-е-евушка, ви російська?
— Так, — я починаю дивуватися.
— А ви в Росії живете?
— Ну так, — подив зростає.
— Ну ось і говорите по-російськи: «Святий Георгій»! А то бач, випендрюється тут мені!
Виходжу з магазину, хвилин п’ять осмислюю подію. Повертаюся.
— Ще раз добридень. Будьте ласкаві один «Щасливий удар».
Обличчя продавщиці витягується.
— Що-що?
— «Щасливий удар», будь ласка.
— Я не розумію.
Тицяю пальцем в «Lucky Strike».
— Це «Лаки-страйк»! Який ще удар?! Зовсім з глузду з’їхали!
— А ви російська? — питаю з легким прищуром.
Пішла під матюки.
