Податок на доброту

215

Стою в черзі в супермаркеті. Касирка з незадоволеним обличчям на повній гучності пояснює бабусі, що вона має ще два рубля, яких у бабусі, очевидно, немає.

— Не буду я нічого чекати! Знаємо ми вас, кажете, що принесете, а самі з кінцями!
— Доню, — мало не плаче бабуся, — так он мій будинок, зараз діду хліб віднесу і повернуся.
— Ні. Вибирай, що брати не будеш, чи я кличу охорону.

Бабуся тремтячими руками перебирає свої покупки: молоко, хліб, крупа і два апельсина. Терпіння моє закінчується. Лізу в кишеню, дістаю дрібниця, віддаю касирці:

— Ось два рубля. Відпустіть людини і давайте далі.

Бабуся дякує. Незадоволена касирка, не зронивши ні слова, пробиває мої товари.

— 194,30.

Даю дві сотні. Здачі немає і, мабуть, не передбачається.

— Дівчина, а здача?
— Ой, та ладно, ти багата! Он, бабці ж якийсь дала гроші!