Не дивлячись на обставини

38

Я інвалід по зору. Таких, як я, називають для стислості тотальниками, оскільки зір у мене відсутня повністю. Як і всякий розсудлива інвалід, я добряче задовбали.

«Сліпі не сидять в інтернеті», — писав недавно адмін, вважаю, щиро в цьому переконаний. Беру на себе сміливість переконати його. Шановний адмін! Знайдіть хвилинку, наберіть в Гуглі що-небудь на зразок «сайти для незрячих» і прогуляйтеся по посиланнях — довідаєтеся багато цікавого. Потім можна ще що-небудь про життя незрячих, про їхні досягнення та проблеми подивитися — раптом на користь піде? Втім, дякую вам за вашу категоричність, ви допомогли мені сформулювати, що мене задолбали.

А мене задолбали практично тотальне незнання про життя інвалідів, неприйняття їх. Я не знаю, кого в цьому звинувачувати: держава, тільки кілька років тому почало замислюватися про життя інвалідів у сучасній Росії, чи людей, які не бажають адекватно сприймати наявність інвалідів в своєму суспільстві, але факт залишається фактом.

Люди, які бачать мене в перший раз, завжди виражають здивування, а дізнавшись, що я студентка, взагалі зависають хвилини на дві: як так може бути, мовляв? Мамині подруги питали навіть у неї, навіщо я отримую освіту. Мій приятель, у якого велика втрата зору та ДЦП, сказав з цього приводу, що зрячий хоч може влаштуватися вантажником, а ми ні, тому повинні пробивати собі дорогу розумом. Кожному доводиться пояснювати, що інвалід, чи то сліпий, глухонімий або опорник, якщо у нього немає супутніх розумових порушень і він не перебуває в переконанні, що світ зобов’язаний навколо нього крутитися і колом йому повинен, цілком здатний влитися в суспільство. Питання тільки в тому, чи піде суспільство назустріч. Поки люди будуть цуратися інваліда тільки тому, що він інвалід, поки роботодавці будуть ігнорувати інвалідів із-за фізичних відхилень, поки наші міста і селища не пристосовані для пересування незрячих і опорників, процес реабілітації інваліда буде важким.

Шановні батьки! Читаючи цей сайт, я з подивом дізналася: хтось з вас щиро переконаний, що інвалідність передається від людини до людини повітряно-крапельним шляхом, як інфекція, бо люто оберігає своїх дітей від їх незвичайних з вашої точки зору однолітків. Вибачте, але це як мінімум абсурд, який здатний спростувати будь-медик. Дуже прошу вас, поясніть своїм дітям, що діти-інваліди — такі ж діти, як і вони самі, що не потрібно їх боятися, цілком можна з ними дружити, грати, нехай і не у всяку гру. Років до семи діти гарантовано будуть лякатися колясочника, але у ваших силах зробити так, щоб, подорослішавши, вони не крутили пальцями біля скронь при вигляді інваліда. Зрештою, всякий здоровий може стати інвалідом, і якщо того ж підлітку, який знущається над каліками, петарда в новорічну ніч забере зір або руку, він миттю опиниться по ту сторону барикад, і життя його може офарбитися зовсім іншим кольором, а може статися і так, що хто-небудь і над ним жорстоко подшутит, і це буде ще важче прийняти.

Шановні роботодавці! Прийняття на роботу інваліда — справа непроста, вимагає обліку всяких нюансів, але хоча б не підходьте до цього формально! Не ставте на інваліда хрест, ледь побачивши його. Якщо він розумний, він не звернеться в організацію, роботу якої свідомо не зможе виконати. Можна домовитися з ним про віддалену роботу, і, якщо він чесний, він буде виконувати все в точності. Йому самому важливо, що він заробляє свою копійку на додаток до мізерної пенсії по інвалідності. Завжди можна хоч постаратися знайти вихід, а не відмахуватися від шукає роботу людини. Якщо інвалід не впорається з обов’язками або почне тиснути на жалість, благаючи пробачити його промахи, спекулюючи своїм захворюванням, шліть його подалі — і будете праві, а якщо він вас влаштовує, то й працюйте з ним далі. Так званий «здорова людина», якого ви візьмете замість інваліда, може виявитися гарним працівником, так і невідповідальним бовдуром, який легко вас кине.

Життя інвалідів ще довго буде далека, наприклад, від їхнього життя в Європі. Державі ще багато чого треба буде вдосконалити. Але не їм одним все робиться! Давайте самі влаштуємо так, щоб народжені після нас інваліди так не задалбывались.