Мрія

24


Жив був хлопчик. Коли він народився, мама купила йому іграшковий автомат. І з тієї пори хлопчик полюбив кінофільм про всякі войнушки. Особливо ті моменти, коли там стріляють з автомата. Бувало, дивиться хлопчик таке кіно і мріє: «Ех, дали б мені справжній автомат, я б теж постріляв!»
Жив хлопчик, жив, і непомітно для себе подорослішав. Викликають хлопчика у військкомат, кажуть:
— Ну що, підеш в армію служити? Ми тобі автомат дамо.
Спочатку хлопчик зрадів — ура, нарешті, моя мрія збудеться! Але… трішки подумав, та передумав далі радіти. Адже армія – це ж далеко. Вона – без мами.
І сказав хлопчик:
— Мені не можна в армію. У мене плоскостопість.
Подивилися військові лікарі – точно, ноги – трохи не того…
— Нічого, — кажуть, — ми тебе в такі війська візьмемо, де ти ходити стройовим кроком взагалі не будеш. Тільки сидіти. У штабі. Там і з плоскостопістю можна. Зате у тебе буде автомат.
— Ні, — говорить знову хлопчик. – У мене очі косять. Іноді. Ось, дивіться. І скосив очі.
Знову кивнули головою лікарі.
— Так, дивні очі. То косять, то не косять.
— Я ж казав – каже хлопчик.
— Ну, йди додому. Залишайся без автомата.
Прийшов хлопчик додому і заплакав. Дістав з-під ліжка іграшковий автомат — той самий, ліг на ліжко, і хотів понарошке застрелитися. А вийшло, чому-то, по-справжньому. Ніби живий, а на душі порожньо. Бо мрія померла. А якщо мрія померла, то й ти наче мертвий.
Цілу годину хлопчик був мертвим. А потім прийшла мама, і швиденько нову мрію синові придумала. Вже без автомата.
Добре все-таки жити, коли мама під боком… Таке життя — не життя, а мрія…