У мене є дитяча фотографія в кавово-коричневих тонах — технології тоді тільки починали розвиватися. Я сиджу з телефоном в руках на дерев’яному стільці за столом, ошатно одягнений. Якісь штани, светр з високим плетеним горлом і металевими гудзиками в два ряди — я його дотепер пам’ятаю. Рожа у мене кілька замучена і незадоволена — а як же, дитині такого віку дуже важко сидіти на місці і позувати більше півгодини. Досі ця фотографія, як буря в пустелі, зЕкшн має піщинки і піднімає цілу купу спогадів. Така, напевно, є у кожного.
Останнім часом мої знайомі переженилися, завели дітей… і купили собі дешеві мильниці. Ні, я не маю нічого проти. Але відсутність мізків, естетичного смаку і прагнення до прекрасного задолбали.
Важко знайти тисячу рублів на хорошу стуЕкшн ну фотографію? Припустимо, важко. Невже складно нормально одягнути дитину, перш ніж його фотографувати? Невже складно забратися в кімнаті — так і взагалі зробити красиву картинку? Так ні ж, на фотографії — бедлам в квартирі і дитя в брудній майці зі слідами всього з’їденого за день і в таких же брудних панчохах з бульбашками на колінах. Самим-то не стрьомно викладати на загальний огляд ось такі картинки? А дитина виросте, подивиться на це і подумає: «Який п#$дець». А потім, коли він зустріне коханої людини, і той попросить показати старі фотки, з якими почуттями чадо буде презентувати себе на цих кадрах?
Фотки вивалюють у соцмережі відразу штук по триста — чого розмінюватися на дрібниці? Я прям уявляю собі, як з тупувато-маніакальною пикою і фотомыльницей в руках матуся бігає за дитиною і клацає, клацає, клацає… Нащелкав, мама приймається за шедевральні підписи: «Ми їмо», «Ми какаем»… Хто «ми»? Дура, у тебе особистість росте, а не іграшка. Або ти по той бік об’єктива теж срешь сидиш? І коменти «групи підтримки» молодої матусі: «Ой, як добре ви тут вийшли». А фотка-то — гівно гівном, і всі це прекрасно розуміють.
Кажуть, одна картинка варто тисячі слів. Матусі, не робіть все навпаки.
