Хрускіт ламається хамилки

57

— Гей, ти! Так, ти, пес здоровий! Ну-ка швиденько мені сумку по сходах підніми! — віщає з гучністю мегафона в мою адресу бодренькая бабулька. Проходжу повз, косплея глухонімого.

— Так, хлопчик, ану посунься, я поспішаю. А ти почекаєш, не цукровий мабуть, — вторить їй нестарая тітка, наполегливо намагаючись пролізти на моє місце в черзі до квитковій касі. На цей раз косплею пам’ятник Іллічу: простягаю руку, перекриваючи прохід, і наполегливо відмовляюся рухатися.

— А ну-ка, молодий чоловік, піди-но сюди, ти мені торбу до зупинки понесеш! — намагається по-господарськи розпорядитися ще одна тітка, яка виходить з магазину. Ігнорую. — Ти що, глухий, чи що? — Не глухий. — А че встав тоді? Давай-давай, хер в штанах є — значить, повинен носити сумку! — Жінка, несли б ви свою сумку самі звідси, поки є чим грубіянити, а то хамилка поламається.

— Че розсівся, а ну швидко місце поступився! Тут для мене місце! Я взагалі інвалід! — репетує на худого хлопці років тринадцяти величезна пітна бабища в квітчастому халаті. Дитина схоплюється, виявляючи величезний портфель. Бабища плюхається поверх звільнилася щілинки на вузькому метрошном диванчику, розштовхуючи сидять поруч, і негайно дістає звідкись пляшку «Балтики». Не витримую, вириваю пляшку, виламую руку, піднімаючи тушу з місця, і виштовхую нападницю на найближчій станції. За нею відправляється і підірвався з дивана нетверезий правдолюбець, очевидно, спробував заступитися за споріднену душу. Запрошую дитину сісти — погоджується і говорить щось про те, що йому їхати до кінцевої.

Тітки-хабалки! Особисто мені, «здоровому псові», ви жити не заважаєте. Мені без різниці, з яких саме причин ви вважаєте своїми рабами всіх молодо і інтелігентно виглядають людей і що конкретно викликає вашу люту ненависть до всіх осіб чоловічої статі віком до двохсот років. У вас руки короткі мені по-справжньому напакостити, а ігнорую я вас лише тому, що присоромити вас все одно не вийде, а бруднитися про вас гидливо. Але бійтеся зриватися на дітей! Я виглядаю дуже інтелігентно і не люблю лізти в конфлікти, але я не слабак, не боягуз і не піднесений лицар з тих, що не піднімуть руку на жінку, будь вона хоч Шарлоттою Баксон. А заради дитини можна і розім’ятися. Подумайте, чи варто хвилинне самоствердження на беззахисному і слабкому багатомісячного лікування, скажімо, зламаною кисті?