Господар ліфта

37


Жив в одному місті хлопчик Міша. Ходив він в перший клас, і був, взагалі-то, слухняним, але, іноді любив покататися на ліфті.
Як-то раз він повертався з прогулянки. Дай, думає, покатаюсь до дев’ятого поверху, а потім відразу додому, на п’ятий.
Зайшов в порожній ліфт, натиснув на кнопку номер дев’ять, поїхав. Раптом хтось каже:
— Так-так-так… Значить, ти знову не на свій поверх їдеш? Молодець.
Міша здригнувся, завертів головою, але нікого не побачив.
— Та ти нижче, нижче дивись, — промовив голос і захихотів.
Подивився вниз Міша, а на підлозі ліфта коштує дивне створіння! Ніби людина, але зростанням з кішку. Одягнений у халат, на очах окуляри, на голові шолом як у танкіста.
— Знаєш, хто я такий? – запитує це диво.
— Нііііі — відповідає Міша, і думає, — швидше б ліфт зупинився.
А ліфт доїхав до дев’ятого поверху, і відразу — вниз, не зупиняючись.
— Чому це він все їде?! –заволав Мишко, і давай тиснути на кнопку «стоп».
Але ліфт не слухався. А карлик розреготався.
— Тисни, тисни. Марно це. Поки я не накажу, він не зупиниться. Я — господар ліфта, зрозуміло. Ось, покатаєшся місяць туди-сюди, поважати ліфт станеш.
— Я не хочу цілий місяць! – злякався Міша. – Я додому хочу.
Але господар ліфта раптом відкрив маленьку двері, яка невідомо звідки з’явилася в стінці, і вийшов.
— Зачекайте!.. – закричав Мишко, і за чоловічком у цю ж двері шмигнув.
Міша опинився в дивній-престранной кімнаті. У ній, зігнувшись від втоми, стояло багато малесеньких бабусь, у кожної в руці подожок. Побачили вони Мішу, як накинуться на нього. Б’ють його, кричать:
— Ось він! Ми з-за нього вже півгодини ліфт чекаємо, а він все качається! Б’єте його, нехай знає, як над старими людьми знущатися!
Кинувся Міша назад у розкриту двері, але він виявився не в ліфті, а в іншій кімнаті. В ній його чекали маленькі тітоньки, у кожної на руках — кричить дитина. Побачили Мішу, давай йому дітей пхати.
— Ура, наша нянька прийшла! Нянчись, а ми підемо кататися на ліфті!
Знову Міша кинувся у двері, і знову в ліфт не потрапив. Тепер він побачив багато-багато чоловічків, і особою вони були схожі на господаря ліфта. Побачили Мішу, давай аплодувати. А один з них виголосив урочисту промову.
— Шановний Михайло Морозов. Наш колега розповів нам про тебе, і ми вирішили тебе, за твою любов до ліфта, нагородити. — І простягає чоловічок Міші маленький халат, малюсінькі шолом і окуляри.
— Я не хочу… — позадкував Міша. – Вони маленькі. Вони на мене не налізуть…
— Даремно турбуєшся, — захихотіла вся юрба. — Як доторкнешся до халата, відразу перетворишся на такого, як ми. Бери, не капризничай.
І тут Міша як кинеться з кімнати. Біжить і думає: «Не хочу! Не хочу бути господарем ліфта»!
Раптом він встромлявся у щось. Бачить – перед носом двері його квартири. Обернувся, а з ліфта маленький чоловічок йому пальчикам загрожує:
— Більше не балуй…