Добровільне медичне задолбание

27

Ось вже сім років я користуюся послугами добровільного медичного страхування. Проблеми зі здоров’ям є, вільного часу мало, на роботі вигідні умови покупки страховки — вибір очевидний.

Років п’ять все було чудово: дзвоню в страхову, пояснюю ситуацію, мене записують до лікаря, лікар видає страховий перелік необхідних обстежень, страхова дає добро. Швидко і просто. Але після цього моя страхова влилася в більш велику компанію, і почалося додаткове «вдосконалення» мого характеру і частини лікарів.

Я навчилася скандалити. Без скандалів мені не вдавалося потрапити в лікарню при важкому струсі мозку: мовляв, вас вже оглянули в лікарні, а раз там місць немає — тепер стаціонарно. Тільки от номерків немає, «гострого болю» не можна, сидіть і чекайте номерків три дні. І ліків вам не порадимо: без прийому лікаря не можна. Ну і що, що погано? Ну і що, що довідку не дали? Попрацюйте пару днів, а як потрапите до лікаря — отримаєте і лікарняний. Три скандалу за п’ятнадцять хвилин — і до мене приїжджає швидка, везе до лікарні (місце одразу ж знаходиться), мене швиденько влаштовують в гарну палату, та ще й стрибає на задніх лапках.

Я навчилася брехати. Неважливо, що в договорі прописано, що я маю право раз на рік на огляд будь-якого спеціаліста без скарг (типу планового огляду) і два рази на рік — гінеколога. І починається: «Ох, знаєте, щось внизу живота прихоплює, хочу до гінеколога». «Здається, у мене починається загострення остеохондрозу — направте до невролога!» Лікарі теж усвідомили зміни в обслуговуванні: тепер моя гінеколог кожен раз питає, чи не настав час мого планового візиту до ендокринолога, щоб вибити напрямок до нього: незважаючи на те що мені цей самий плановий огляд треба проходити лише раз на два-три роки, страхова все одно не схвалить без болячок у цій сфері (сімейна схильність до частини захворювань причиною не вважається).

І не тільки брехати, але і брехати артистично! Коли страхова раптово не схвалила мій похід у великий спеціалізований центр, в якому я є помітний з 12 років (і з яким у страховий є договір, чорт забирай!), довелося йти до найближчого лікаря. Тітка виявилася вельми понятливой: під моє тихе хихикання влаштувала по телефону цілий спектакль одного актора, щоб напрямок таки дали.

Але все це не так страшно: отримані навички не обов’язково використовувати в решті життя. Мене бісить те, скільки часу на це тепер витрачається! Самі посудіть:

— щоб потрапити на плановий огляд, мені треба гуглити які-небудь симптоми, добираючи так, щоб відправили до потрібного лікаря;

— потім мені треба витрачати час, щоб додзвонитися в страхову (іншим же теж треба витрачати більше часу, щоб потрапити до потрібного лікаря);

— хвилин десять-п’ятнадцять розмови з оператором, який і радий би просто направити в потрібне місце, та ось інструкція і прослуховування розмов заважають;

— іноді треба сходити до лівого лікаря, щоб потрапити до потрібного (а це дві години мінімум, якщо вважати дорогу);

— лікарі витрачають час огляду на скандали зі страховою (як ви розумієте, час прийому одного пацієнта їм ніхто не збільшував).

Не сперечаюся, так все одно швидше, ніж йти через ОМС. Але різниця все скорочується і скорочується. А якщо різниці немає, навіщо платити більше?