Діди і діти

186

Шановні покупці, які віддають перевагу звертатися до продавців на «ти», називати їх «дітками», «синками», «дівчатками» — ця історія спеціально для вас.

Зайшла до нас у магазин днями дама років п’ятдесяти. Стрімко наблизивши свої габарити до потрібної вітрині, вона знайшла поглядом продавця, який мирно консультував молоду пару. З висоти свого становища в цьому світі вона помітити такі дрібниці, природно, не могла, а тому втрачати часу дарма не стала і ривком за плече розгорнула продавця до себе.

— Так, хлопчик, — почала вона. — Слухай мене уважно. Мені потрібно…
— Одну хвилинку, бабуля, — посміхнувся їй продавець і повернувся до остовпіли покупцям. — Ви мене вибачте, якщо я першою обслужу бабусю?

Дівчина пирснула зі сміху, а хлопець приголомшено кивнув.

— Та ти!.. Та як ти… Та як ви смієте! — розчервонілася дама.
— Ігор! — покликав продавець колегу. — Принеси старенькій стілець! Не хвилюйтеся, будь ласка, — звернувся він до пані. — У вашому віці…
— А-а-а!.. — завила покупниця і рвонула до виходу, вивергаючи загрози.

Продавець же як ні в чому не бувало повернувся до своїх покупців:

— Старість — не радість, Так… Так про що ми з вами говорили?

Хлопець мовчки потиснув йому руку і повернувся до своєї хохочущей супутниці:

— Беремо? Беремо! Виписуйте!